Падав металевий сніг. Гарно. Не зрозуміло. Лячно. Срібло падало з неба. Сталеві крупинки закручувало в невеличкі замети. Вони іскорками палали на одязі, волоссі, обличчях. Вони сповнювали нічне повітря сяйвом. Чарівно. Неповторно. Страшно. Я не знаю що це було. Я не знаю, чи побачу ще колись такий сталепад. Але одне я знаю точно. В моїй пам'яті надовго закарбувалося, як падав металевий сніг.

Я звісно не святий, але своїм світлом ділюся.

Цифрові люди

Блог перетворюється в хворобу. Хочеться робити нові записи. Не виходить з голови. Нова публікація. Показати свої думки. Публічність. Можливість бути почутим. Можливо, це те, чого мені не вистачало раніше.